Держава і право Стародавнього Китаю

1. Виникнення держави та її розвиток. Держава Шан (Інь).
2. Держава Чжоу.
3. Держава Цінь.
4. Держава Хань.
5. Основні риси права.

Виникнення держави та її розвиток. Держава Шан (Інь)
Історія Стародавнього Китаю поділяється на чотири пе-ріоди, кожен з яких повязаний з правлінням певної династії. Перший період Шан (Інь) продовжувався з XVІІІ до XІІ ст. до н.е. Другий період Чжоу з XІІ ст. до н.е. до 221 р. до н.е. Третій період царство Цінь з 221 р. до 207 р. до н.е. Чет-вертий період царство Хань з 206 р. до 220 р. н.е. Четвер-тий період характеризується перетворенням рабовласницької держави на феодальну. 
Держава Шан (Інь). Згідно з китайськими легендами ви-никнення держави в Китаї повязане з підкоренням у XVІІІ ст. до н.е. племені Ся племенем Шан. Чен Тан, який очолював у той час племя Шан, став засновником династії , що одержала назву Шан. Пізніше, після падіння династії Шан, її, а також державу стали позначати ієрогліфом інь. Тому перший пе-ріод в історії китайської держави має дві назви: Шан і Інь. Чен Тан став першим китайським царем (ваном).
Таким чином, особливістю виникнення держави в Китаї є те, що процес переходу від первіснообщинного ладу до кла-сового суспільства був активізований підкоренням одного народу іншим. Органи первіснообщинного ладу не були при-стосовані для управління завойованим народом. Для цього швидко створюється державний апарат і завершується пере-ворот у соціальних відносинах.
Суспільний лад. Іньське суспільство і держава були ра-бовласницькими. Панівний клас складався із світської рабо-власницької аристократії, жрецької рабовласницької знаті і рабовласницької аристократії підкорених племен. Залежно від наближення до царя і займаної посади світській аристократії присвоювались титули, що давали певні привілеї. Соціальне положення визначалось також земельними володіннями і наявністю рабів. Рабами володіли як приватні особи, так і держава. Джерелами рабства були: захоплення полонених на війні, продаж у рабство за борги, обернення в рабство за деякі злочини. Раби не могли мати ні сімї, ні майна. Значну части-ну населення складали вільні общинники. Усі общинні землі поділялись на категорії: громадське поле і приватні поля. Громадське поле оброблялося всією общиною, а врожай на-правлявся царю. Приватні поля знаходились в індивідуаль-ному користуванні кожної сімї. Але вони не були у власності осіб, які їх обробляли. Земля вважалася державною власністю і знаходилась у розпорядженні царів. У приватній власності в цей період знаходились раби, будинки, знаряддя праці .
Державний лад. Державний лад на ранньому етапі збері-гає пережитки родоплемінної військової демократії. У подальшому спостерігається монополізація царем всієї влади.
Цар був найбільшим рабовласником, верховним військовим вождем, верховним суддею і керівником релігії. Особа царя обожнювалась. Він очолював державний апарат, на вищі посади в якому призначав своїх близьких родичів. Усі інші посади займали професійні чиновники писарі, збирачі податків, судді та ін.
Посадові особи поділялись на три основні категорії:
вищі цивільні чиновники;
військові чиновники; 
різні радники. 
Існували збройні сили, тюрми.
У XІІ ст. до н.е. в державі загострюються внутрішні про-тиріччя. У цей же час племя Чжоу розширює свої володіння. Під його керівництвом обєднується ряд племен для боротьби проти Іньської держави. У 1076 р. до н.е. племена Чжоу пе-ремогли Іньську армію та утворили нове царство. 

Держава Чжоу 
Період правління династії Чжоу поділяється на три час-тини: період Західного Чжоу (1122 742 рр. до н.е.); Східного Чжоу (770 403 рр. до н.е.); період воюючих царств (403 221 рр. до н.е.)
Період Західного Чжоу характеризується збільшенням кількості рабів, розвитком великого землеволодіння. Зміцню-ється рабовласницька держава, ускладнюється її структура.
Суспільний лад. Панівне становище в суспільстві займа-ла рабовласницька аристократія, до якої належала чжоуська спадкова знать, чжоуська військова знать і частина іньської рабовласницької аристократії, що вціліла після підкорення.
Власником землі, як і раніше, був цар. Розвивається велике землеволодіння рабовласницької аристократії. Рабовласницька знать вільно розпоряджалася своїми володіннями і згідно з наявними даними землю можна було відчуджувати, здавати в оренду, заставляти. У цей період зявляється тенденція до перетворення володінь у приватну земельну власність, хоча формально у володінні землею зберігається залежність від волі царя. Пізніше, з послабленням влади чжоуських ца-рів, відбувається перетворення права великих рабовласників на володіння землею у право власності на землю.
Велику роль у період Західного Чжоу продовжувало ві-дігравати общинне землекористування. 
Найприниженіше становище займали раби. Рабська праця широко застосовувалась у різних галузях господарства. Збільшилась кількість приватних рабів.
Державний лад. Верховна влада знаходилась у руках спадкового царя (вана). У царстві Чжоу існувала палацова система управління: палацові службовці були одночасно і поса-довими особами.
Державний апарат складався із наближених особистих слуг вана, а інколи і довірених рабів. Вони ставали держав-ними чиновниками. Вищий чиновник сян очолював увесь державний апарат, який складався із великої кількості чинов-ників.
Армія не була повністю професійною. Вона складалась із двох частин: невеликих постійних загонів і ополчення, що збиралось під час війни.
Централізованої держави протягом усього періоду Чжоу не існувало. Тому в безпосередньому управлінні вана знаходилась лише столична область.
Уся інша територія країни управлялась володільними князями-чжухоу. У цей період остаточно встановлюється створена ще в епоху Інь ієрархічна система князівських титу-лів, що складалась з пяти категорій: гун, хоу, бо, цзи, нань. Правителі одержували свою територію із рук чжоуського ца-ря і зобовязані були в певні строки зявлятися в палаці. Це підкреслювало їх залежність від царя.
Територія князівства поділялась на більш дрібні адмініс-тративні одиниці, що склались на базі попереднього родо-племінного ділення. Найнижчою адміністративно-територіальною одиницею була сільська община.
У ІX ст. до н.е. послаблюються звязки центральної вла-ди з правителями залежних царств. Країна розпадається на ряд самостійних держав. Чжоуські царі перетворились на правителів невеликого володіння Східного Чжоу.
У період Східного Чжоу відбуваються великі зміни в економічному і політичному житті країни. Розвиток ремесла і торгівлі призводить до підвищення в суспільному житті ролі купців. Відбувається занепад спадкового землеволодіння ро-дової аристократії і посилення приватної власності рабовлас-ників на землю. Втрачені спадковою знаттю землі переходять до воєначальників, купців.
В період воюючих царств відбувається подальший розвиток великого землеволодіння. Одночасно руйнується общинне землеволодіння, вводиться земельний податок. Те-пер замість праці на громадському полі землероби повинні були платити податок зі своєї землі.
З часу знищення монархії Західного Чжоу по суті єдиної держави не існувало. Багаточисельні держави вели між собою постійні війни, в результаті яких відбувалося захоплення більш слабких держав.
У ІV ст. до н.е. посилюється царство Цінь, яке перемагає інші царства і в ІІІ ст. до н.е. засновує нове Цінське царство.

Держава Цінь 
Створенню сильної централізованої держави Цінь спри-яли реформи Шань Яна сановника Ціньської держави, які торкнулися багатьох сфер життя суспільства: економічної, соціально-політичної, державно-правової.
Були узаконені вільний продаж і покупка землі, що за-вдала тяжкого удару общинному землеволодінню. Розпад общини прискорювався завдяки закону про примусове дроблення великих сімей. З метою централізації держави було проведено нове адміністративне ділення за територіальним принципом. Була змінена система стягнення податків. Тепер кожна сімя виплачувала податок, який залежав від кількості землі, а не 1/10 вражаю, як раніше. Було переозброєно і реор-ганізовано військо. Ці реформи засвідчили про перехід до розвиненої рабовласницької держави. Життя в державі пови-нно відбуватися за єдиними правилами. Імператор ввів єдині письмові знаки, упорядкував міри ваги і довжини, затвердив обовязкові для всіх закони.
Суворе дотримання законів вважалося найважливішою умовою порядку в державі.
Проведені реформи ненадовго зміцнили державу. Соціальні протиріччя призводили до повстань, найбільш могут-нє з яких у 209 р. до н.е. призвело до ліквідації Ціньської мо-нархії. До влади прийшла нова династія Ханьська

Держава Хань
Засновником нової династії був сільський староста Лю Бан, один із керівників повстання. Свою діяльність він розпо-чав з проведення реформ, які були спрямовані на помякшення становища рабів і селян. Багато рабів було звільнено, зменшено поземельний податок. Але ці реформи не зупинили росту рабовласництва і великого приватного землеволодіння головних причин, що породжували соціальні протиріччя. Становище народних мас через деякий час знов погіршилось.
Структура центрального і місцевого апарату залишилась без змін. Великі зусилля царської влади були спрямовані на централізацію держави. Був здійснений новий адміністративний поділ країни, за яким уся територія була поділена на 13 великих округів, які очолювали намісники імператора .
На чолі областей і повітів були три чиновники, які при-значалися центральною владою, правитель і його помічники у цивільних і військових справах. Крім того, діяльність місце-вих адміністрацій контролювалась державними інспекторами.
У VІІІ р. н.е. Ван Ман захопив владу та оголосив себе імператором нової династії. Він став проводити реформи, спрямовані на помякшення класових протиріч. Була заборо-нена купівля-продаж землі, а всі землі оголошені царськи-ми. Водночас поновлювалась стародавня система общинного землеволодіння. Була заборонена купівля-продаж рабів. Але це стосувалось лише приватних рабовласників. Державне ра-боволодіння не обмежувалось.
Але реформи не дали позитивного результату, і класові протиріччя ще більше загострювались.
Це призвело до повстання Червонобрових, у результа-ті якого у 23 р. н.е. до влади прийшла ханська династія.
Укази і розпорядження Ван Мана було скасовано, і еко-номіка країни почала стабілізовуватися.
Суттєві зміни відбулися в державному апараті. Функції управління країною були поділені між 5 відомствами, а при імператорі створено дорадчий орган імператорську раду.
У другій половині ІІ ст. н.е. внаслідок боротьби політичних груп розвивається політична криза. Господарська сис-тема країни занепадає. У 184 р. н.е. повстання Жовтих повязок охоплює всю країну. У 220 р. н.е. імперія династії Хань розпадається на три царства.

Основні риси права
За легендами ще в X ст. до н.е. чжоуським Муваном бу-ло розроблено Уложення про покарання. Ця кодифікація на-раховувала близько 3000 статей і передбачала доволі різноманітну систему покарань. В Уложенні говорилося про помякшуючі та обтяжуючі обставини, розрізнялись необережні і навмисні діяння.
У період Чжаньго (403-221 рр. до н.е.) бурхливо розвивається законодавча діяльність. В ідеології цього часу па-нують дві течії, що мали великий вплив на розвиток права: конфуціанство і школа легістів. Філософське вчення конфуціанства визнавало переважаюче значення норм моралі над правом, зрівнюючи право з кримінальним законом. Легісти, навпаки, надаючи великого значення правовим нормам, на-магались поширити їх дію на всі випадки життя. Вони пропо-відували рівність усіх перед законом, невідворотність пока-рання для всіх осіб, висували ідею сильної держави. Одним з представників цієї школи Лі Куем була написана Книга зако-нів, що містила перелік злочинів і покарання за них.
Право власності. У період Інь, Західного Чжоу земля вважалась власністю вана, на одержані землі наближені царя мали лише право користування. Але вже в період Західного Чжоу розвивається тенденція до перетворення володінь у приватну власність. З середини І ст. до н.е. в деяких царствах стали здійснюватись торгові угоди з землею.
Крім землі, важливим обєктом права власності були ра-би. У період Інь раби були державною власністю і хоч знахо-дились у володінні приватних осіб, купівлі-продажу ще не було. В період Чжоу вже був можливим обмін, купівля раба. У період Цінь торгівля рабами була вільною і доволі розповсюдженою.
Зобовязальне право. Стародавньокитайському праву були відомі різні види договорів. Одним з перших був договір міни, який поступово поступається місцем договору купівлі-продажу. При здійсненні торгових угод вимагалось укладання договору у письмовій формі, і, крім того, сплачувалось мито. Доволі широкого розповсюдження набуває договір да-рування землі, рабів, зброї та іншого майна. Договір позики оформлявся борговою розпискою. Відомі були відстрочка платежу, внесення застави, видача письмових зобовязань.
Шлюбно-сімейне право. Для Стародавнього Китаю ха-рактерною є велика патріархальна сімя з абсолютною вла-дою батька, культом предків. Жінка повністю залежала від влади чоловіка, особистого майна не мала, її права в спадку-ванні були обмежені. Шлюб укладали батьки.
Кримінальне право і процес. Перелік злочинів, що нази-вали китайські джерела права, дуже великий. У період Чжоу нараховувалось близько 3000 різних злочинів. Серед них бу-ли відомі: державні (повстання, змова), релігійні (шаманство, викидання попелу на вулицю), проти особи (вбивство, нане-сення тілесних пошкоджень), проти власності (крадіжка, гра-біж), військові (неявка в установлений строк на місце збору). Як злочини розглядались відмова від сплати податків, пияцт-во, яке тягло за собою смертну кару.
Довгий час існувала кровна помста. В умовах загострення класової боротьби система тілесних покарань і широке застосування смертної кари, яка здійснювалась безпосередньо органами державної влади, витісняють цей звичай.
Види покарань у різні періоди мало відрізнялись. В Уложенні Му-вана (період Чжоу) розрізняють пять основних покарань: мосин (клеймо тушшю на обличчі) за 1000 про-винностей; фейсин (відрізування ніг) за 500 провиннос-тей; исин (відрізували носа) за 1000 провинностей; чужин (кастрація для чоловіків і перетворення у рабинь жінок) за 300 провинностей; данисин (відрубування голови) за 200 провинностей. Крім зазначених у кодексі були й інші пока-рання: биття палками, відрізування ушей. Від покарання мо-жна було відкупитись.
У період Цінь устрашіння остаточно стає основною ме-тою покарання. Широко застосовується смертна кара.
Суд не був відділений від адміністрації, судові функції виконували багаточисельні представники державного апарату. Верховним суддею був імператор. На місцях судили пред-ставники місцевої адміністрації. Були чиновники, що розшу-кували злочинців, вели боротьбу із злодіями і розбійниками; начальники тюрем; особи, що виконували судові рішення.
У періоди Інь і Західного Чжоу процес носив звинувачувально-змагальний характер. У випадку скоєння злочину рабами мали місце елементи розшукного процесу. Пізніше цей вид процесу застосовується все ширше, витісняючи зма-гальний.