Політична роздрібненість Київської Русі (кінець XI середина XIII ст.) .

XI XIII

XI XII та інші.

1. Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення. Русь простягалася на значну територію, що, залежно від обставин, могло бути або свідченням державної могутності, або ж джерелом слабкості. Великий князь ще не володів достатньо міцним, структурованим і розгалуженим апаратом влади, не мав розвинутої інфраструктури (транспорт, дороги, засоби зв'язку та ін.) для ефективного здійснення своїх владних повноважень на такій величезній території. Посиленню відцентрових тенденцій сприяла поліетнічність Київської Русі. Поряд зі слов'янами тут проживало понад 20 народів: на півночі та північному сході чудь, весь, меря, мурома, мордва, на півдні печеніги, половці, торки, каракалпаки; на північному заході литва і ятвяги. Процес механічного приєднання та завоювання нових земель у Київській Русі помітно випереджав два інші процеси формування та зміцнення апарату центральної влади та глибинну консолідацію нових народів і територій, їхнє своєрідне 'переварювання' і органічне включення у структуру Давньоруської держави, що створювало ґрунт для зростання відцентрових тенденцій.

2.Зростання великого феодального землеволодіння. Розвиток
продуктивних сил, утвердження феодальних відносин сприяли появі та зміцненню великого землеволодіння. Базуючись на натуральному господарстві, в основі якого лежала замкнутість, велике землеволодіння посилило владу місцевих князів і бояр, створило передумови для розгортання процесів формування економічної самостійності та політичної відокремленості давньоруських земель.

XI XII

XX XI XX

XI

XI